Спогади голодомору
Спогади Литвин (в заміжжі Коробка)
Софії Прокопівни про Дмитрівський дитячий будинок
(колгоспний патронат) в роки Голодомору 1932-1933 рр.
В 1932-1933 рр. в селі був страшний голод. У людей не осталося нічого їстівного. Вже з’їли все, що було в погребах, комори стояли пусті. Люди вмирали цілими сім’ями. Оставалися сироти нікому не нужні.
І тоді колгосп вирішив відкрити патронат для осиротілих дітей. Їх назбиралося восьмеро:
- Хоменко Яків (один остався з сім’ї в 6 чоловік), 1921 р.н.;
- Матвієнки Коля і Рая;
- Бейдики Марія і Рая;
- Хоменко Степан;
- Асауленко Оксана Федотівна, 1924 р.н.
Колгосп, як міг, намагався зберегти дітей. Їм давали затірку, соєву муку для випічки хліба, і хоч діти не наїдалися, але й з голоду не померли. Та й сельчани давали, хто що міг: то бурячок, то солоний огірок, а кой-коли і молока відірвуть від сім’ї, в кого була корова.
Завгосп одягом забезпечував, взуттям.
Завідувала патронатом Асауленко Нионила Павлівна, готувала їсти, Самохатко Ганна Федорівна, а я була нянею. Мені було тоді 18 років. Всі восьмеро вижили і виросли.
Зі слів Софії Прокопівни записала Гордієнко Єлізавета Іванівна в присутності доньки Софії Прокопівни, Голяк Лідії Іванівни.
Розповідь передано вірно: Голяк Л.І.
